понедельник, 03 марта 2025
Сергій Коршунов
26 ноябрь 2024 г.
·
МІРАЖ
Подивись, як втомились ці очі,
знову й знову дивитись на смерть,
Ще доба і відсоток піхоти, скоротився,
приблизно на чверть,
У арти знов ліміти снарядів,
дев'ять залпів, десятий - у ціль,
Як "чудово" морози змішали
кров багряну і спалений біль...
Всі позиції змінені знову,
догоріло останнє село,
Скоро грудень залізе в окопи,
І змахне білосніжним крилом.
У підвалах немає закаток,
в магазині застигнув патрон,
Увірвався розбитий світанок,
на позицію падає дрон...
Так, це ми - бідні діти війни,
покоління отих, що пропащі,
Що затиснувши біля стіни,
ворогам розкурочили пащі...
Міномет там за річкою глушить,
Весь наш розпач, і смуток, і гнів,
Знову ближче і метр за метром,
смерть сповзала у сутінках днів.
Ну і що знову з нею в посадку ?
Знову потом по спині стекла,
Я останню для себе залишив,
на уламках розбитого скла.
І спадало розгніване сонце,
і планета в червонім огні,
Ніби той,кого більше немає,
мчить в атаку на ржавій броні...
Щось із часом, спинились хвилини,
й захлинається крик автоматів,
Нам напевно не вистачить квітів,
на могили полеглих солдатів...
26.11.24